Сергій Літусь, дослідник історії та релігії.
24.08.2011
У статті автор викладає власне бачення та узагальнені результати наукових досліджень на місце знаходження Атлантиди.
Ключові слова: цивілізація, Атлантида, Україна.
В статье автор выкладывает своё виденье и обобщённый результат научных исследований о месте нахождения Атлантиды.
Ключевые слова: цивилизация, Атлантида, Украина.
In the article the author lays out his vision and generalized result of scientific studies about the location of Atlantis.
Keywords: Civilization, Atlantis, Ukraine.
Версія автора: Атлантида перебувала на місці сучасного Криму.
Праобразом легенди про Атлантиду могло послужити катастрофічне підняття рівня Чорного моря приблизно 10-15 тисяч років тому, внаслідок глобального потепління клімату на Землі.
«Сучасні дані, отримані при бурінні свердловин у Гренландії та на американській антарктичній станції Берд, переконують, що приблизно 10-15 тисяч років тому відзначалося глобальне потепління клімату Землі на п’ять градусів, що спричинило відступ льодовиків у Скандинавії та Північній Європі.
Американські вчені вважають, що раніше на місці Чорного моря було невелике прісне озеро, яке оточувало долину родючої землі. Причиною загибелі поселення у цій долині став потужний потоп з боку Середземного моря. Ця ідея була висунута майже 10 років тому американськими морськими геологами Уільямом Раяном (William Ryan) і Уолтером Пітменом (Walter Pitman) з Колумбійського Університету (Нью-Йорк, США) у книзі “Noah’s Flood”, опублікованій у 1997 році. Їхній висновок ґрунтувався на вивченні сейсмічних розламів й осадових порід у районі Чорного моря. Учені вважають, що в останній Льодовиковий період процес замерзання води привів до того, що рівень моря понизився спочатку приблизно на 150 метрів. Потім, 12 тис. років тому льодовик став відступати, і рівень світового океану почав підвищуватися. Долина Чорного моря була відрізана від світового океану (відповідно і від Середземного моря) природною “греблею” на місці Босфорської протоки. У якийсь момент ця “гребля” була прорвана напором морської води. Учені вважають, що процес був дуже швидким: вода могла прибувати зі швидкістю 1,5 кілометрів в день. Візуально, в районі прорваної греблі, це могло походити на 10 000 Ніагарських водоспадів. У наш час рівень Чорного моря залишається нижчим за рівень світового океану.
Рівень Чорного моря знаходиться на 120 м нижче рівня світового океану і на 70 м нижче рівня Середземного моря.
Якщо об’єднати міф про Атлантиду та легенду про Великий Потоп, як згадку про одну й ту ж саму катастрофу, що відбулася в порівняно недалекому минулому, коли людство вже вміло будувати кораблі достатньо великих розмірів, то існує цілком конкретна географічна прив’язка – після затоплення біблійний Ной зі своєю сім’єю та тваринами зупинився на горі Арарат. Гора Арарат є однією з найвищих вершин гірського масиву Понтійських гір, які знаходяться в Турції на протилежному від Криму березі Чорного моря. Тобто, зупинка й облаштування біженців із затопленої Атлантиди на території сьогоднішньої Турції є цілком можливою, якщо Атлантида розташовувалась у Криму, і здається нереальною при розташуванні її в більш віддаленому місці, наприклад, в Атлантичному океані).
Шляхи можливого розселення із затопленої Атлантиди.
Якщо проаналізувати відомі нам історичні факти та об’єднати їх в логічний ланцюг, то виявляється, що найбільш вірогідним є припущення, що Атлантида була реальною державою, причому знаходилась вона на території сучасної України, а саме – у Криму.
Одним з символів Атлантиди був тризуб. Пізніше, після загибелі Атлантиди, наступні державні утворення на території сучасної України також використовували цей символ. За доби Трипільської культури ми бачимо його у вигляді рельєфних наліпив та в зображеннях трипалого божества на керамічних горщиках. Тризуб зустрічається також на брилах українського археологічного заповідника „Кам’яна Могила”.
Наукова експедиція, яку очолював кримсько-татарський вчений Осман Акчокракли, влітку 1925 року знайшла в Криму більш ніж 400 знаків-тризубів (татарською – тамги). Сьогодні золотий перевернутий тризуб (тамга) на блакитному тлі є національним символом кримських татар.
Прапор кримських татар – жовта тамга на блакитному фоні.
З X-го сторіччя н.е. тризуб відомий як великокнязівський знак Київської Русі. Він був геральдичним знаком київських князів династії Рюриковичів. Зображення тризуба. зустрічається на матеріалі (цеглі, плитці, кам’яних блоках), який використовували для будівництва та оздоблення Десятинної церкви в Києві, Успенського собору у Володимирі-Волинському, а також на мурах багатьох церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах. Сьогодні золотий тризуб є офіційним Державним гербом України.
Державний герб України.
Тепер подивимося, що пише Платон про розміри та форму острова Атлантиди.
” Держава ваша (Афіни) поклала межу зухвалості незліченних військових сил, що відправлялися на завоювання всієї Європи й Азії, а шлях тримали від Атлантичного моря. Через море це в ті часи можливо було переправитися, тому що ще існував острів, що лежав перед цією протокою. На цьому острові, що йменувався Атлантидою, виникло дивне за величиною й могутністю царство, чия влада простиралася на весь острів, на багато інших островів і на частину материка, більше того, по цей бік протоки вони володіли Лівією аж до Єгипту і Європою аж до Тирренії. Це колись був острів, що перевищував величиною Лівію й Азію, нині ж він провалився внаслідок землетрусів і перетворився в непрохідний мул, що загороджує шлях мореплавцям” (у давнину «Азією» називалася лише частина географічної Азії – сучасний Близький Схід, а «Лівією» – невелика частина Північної Африки). Крім Платона, ще Геродот, а потім і Плутарх писали, що Атлантику в певному місці було важко пере пливти, тому що вона повна рідкого бруду: “море грузле, немов болотна драговина”.
От як описує Платон характерні ознаки острова. ” Увесь цей край лежав дуже високо й круто обривався до моря, але вся рівнина, що оточувала місто й сама оточена горами, які тяглися до самого моря, являла собою рівну гладь; у довжину вона мала три тисячі стадій, а в напрямку від моря до середини – дві тисячі. Вся ця частина острова була обернена до південного вітру, а з півночі закрита горами. Ці гори вихваляються переказом за те, що вони за величчю й красою перевершували усі нинішні. Вона (рівнина) являла собою довгастий чотирикутник, по більшій частині прямолінійний, а там, де його форма порушувалась, її виправили, обкопавши з усіх боків каналом”.
Рівнина розміром 2000 на 3000 стадій – це приблизно 370× 550 кілометрів. Якщо припустити, що Атлантида розташовувалась на території сучасного Криму і порівняти ці дані з сьогоднішніми розмірами півострова (близько 180× 230 кілометрів), то можна прийти до висновку, що розмір півострова з тих пір зменшився майже наполовину.
Можливі розміри Криму у часи Атлантиди до затоплення і сучасні розміри.
“Після великих повеней залишився, пише Платон, – як буває з малими островами, лише кістяк виснаженого недугою тіла, коли ґрунт і вся м’яка й гладка земля виявилася змитою й тільки один остів ще перед нами. Але в часи атлантів ще не ушкоджений край мав і високі гори, і рівнини, і рясні ліси в горах”.
У цьому фрагменті Платон прямо вказує, що частина острова, на якому була розташована Атлантида, зберіглась. Палеогеографія також дає нам свідчення, що підтверджують цю розповідь. У ті давні часи на берегах Чорного моря дійсно росли “рясні ліси” і ґрунти були родючими.
В Атлантиді “… був і храм, присвячений одному Посейдону, що мав стадію у довжину, три плетра завширшки й відповідну цьому висоту”. Це значить, що в довжину храм мав 190 м, а завширшки 90 м. Пропорція 2:1 досить звичайна для грецьких храмів.
Далі Платон пише, що острів атлантів був багатим на метали. Відповідно до Платона, атланти знали орихалк, золото, олово, срібло, мідь, свинець і залізо. Не дуже зрозуміло, що за метал ховається за назвою орихалк (орихалк дослівно означає “метал з гір”). Швидше за все, це сплав міді з іншим металом, зокрема, з цинком (пізніше римляни називали цинк orichalcum або aurichalcum).
З сучасних геодезичних довідників відомо, що поклади цих металів відсутні в акваторії Атлантичного океану. Проте такі копалини є характерними для Криму.
За українськими довідниками у Криму з корисних копалин перше місце займають залізні руди, які видобувають переважно на Керченському півострові. Вони становлять 9 промислових родовищ, де у зв’язку з невеликою глибиною залягання, їх добувають відкритим способом. У гірському Криму розвідані поклади свинцю, цинку, міді, ртуті, заліза, марганцю, алюмінію.
У давньогрецькому джерелі “Критій” про війну між Атлантидою та пра-афінянами говориться, що “…дев’ять тисяч років тому була війна між тими народами, які жили по ту сторону Гераклових стовпів, і всіма тими, хто жив по цю сторону, на чолі останніх вела війну наша держава”. Ці відомості свідчать про те, що дві ворогуючі держави територіально знаходились порівняно недалеко одна від одної.
З розповіді Критія дізнаємося також, що Атланти намірилися одним ударом захопити в рабство всі країни й землі по цю сторону протоки. Афіни очолили союз еллінів, але через зраду місто виявилося наданим самому собі. І все-таки завойовники були відкинуті. За велінням Зевса атланти були затоплені океаном (Платон назвав океан «Атлантичним») за надмірну гордість. Атлантида ж зникла, поринувши в безодню. Після цього море стало несудохідним і недоступним через обміління, викликаного величезною кількістю мулу, що залишив після себе осілий острів.
Якщо згадати, що у слов’ян існували Білбог (Білий бог) – бог добра, удачі, щастя, та Чорнобог (Чорний бог) – бог смерті, руйнування, цілком вірогідним виглядає припущення, що море, яке зруйнувало високорозвинену цивілізацію Атлантів, було пізніше назване на честь Чорнобога Чорним, а назва Атлантичного закріпилось за Західним океаном (Атлантичний океан ще зовсім нещодавно, аж до середньовічної епохи Відродження називався Західним).
Деякі античні письменники (Феокріт, Сенека, Лукіан) називали це море Скіфським. З IX століття в «Повісті временних літ», в арабських (Аль Масуді) та західних (Гельмольд) джерелах Чорне море називали Руським. У Київському літопису – Понтійським (або Понетським) морем. З часом прищепилася у різних народів сучасна назва «Чорне море» (тур. Karadeniz). Вікіпедія.
Складені через кілька тисяч років після загибелі Атлантиди головні давньогрецькі епоси «Іліада» та «Одіссея» свідчать про непереборну тягу наступних поколінь давніх греків досліджувати землі саме Причорномор’я, і усі їх походи, про які були складені легенди, були спрямовані в акваторію Чорного моря, а не в інші землі».
(автор: Сармат1 «Атлантида – прабатьківщина України?»)
Гіпотеза перебування Атлантиди на території України, а саме у Криму може бути підтверджена десятьома наявними причинами, на які вказав дослідник-геолог Володимир Масляков. Він тривалий час працював в археологічних експедиціях вивчаючи геологію та історію Криму.
«В давнину на місті Чорного моря було неглибоке озеро, сказав Роберт Баллард в час дослідження узбережжя півострова. Після завершення чергового льодовикового періоду води океану хлинули в це озеро. Тому солоність Чорного моря не перевищує 18 проміле. Недавно, біля узбережжя Туреччини і Криму знайдені печерні міста, вік котрих більш 7-ми тисяч років. Я переконаний, що саме у Чорному морі слід шукати сліди прадавніх цивілізацій та залишки Ноєвого ковчега».
(Ольга Мельничук «Главный Проспект»)
Найновіші дослідження довели: перша в Європі «людина розумна» мешкала на території сучасної України і саме звідси розселилася по всьому континенту.
Перші рештки гомо сапієнс у печерах Кримських гір (Буран-Каї, що знаходиться в гряді від Сімферополя до Ялти) знайшов кандидат історичних наук, співробітник Інституту археології НАН України Олександр Яневич. Вражає «вік» первісних «європейців» – близько 32 тисячі років.
Окремі вчені, свідчить Бі-Бі-Сі, вважають, що це дає підстави стверджувати: розселення людини Європейською рівниною почалося не з Південної Азії, через Балкани, а зі Східно Європейської рівнини (друга за величиною низовина земної кулі, простягається від Карпат до Уралу і від Кавказу до Скандинавії).
Згаслий «вулкан» недалеко від Судака.
Геологи відкрили згаслий вулкан недалеко від Судака. Тепер можливо пояснити як були з формовані Кримські гори і чому вони мають концентричну будову.
Кримські гори – тягнуться з заходу на схід на 180 км від мису Айя в околицях Балаклави на заході до Феодосії на сході. У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні пасма з крутими південними і пологими півн. схилами.
На жовтому фоні – «Кримської гори», був розміщений храм Посейдона.
«В Атлантиді був храм, присвячений одному Посейдону, що мав стадію у довжину, три плетра завширшки й відповідну цьому висоту. Це значить, що в довжину храм мав 190 м, а завширшки 90 м. Пропорція 2:1 досить звичайна для грецьких храмів. У багатьох мовах й у багатьох народів знак тризуба позначає гори. Тризуб символічно зображує три гірські вершини, що піднімаються над морем. Ці три гірські вершини із центральною, найвищою, повинні були видні здалеку. Коли корабель наближався до Атлантиди, то через обрій, якби з води, з’являвся цей тризуб гірських вершин. Не виключено, що у вигляді верхівки виділялась і центральна будівля. головного міста столиці Атлантиди»
(Сармат1 «Атлантида – прабатьківщина України?»)
З розповіді Критія дізнаємося: що в обліку храму, присвяченому одному Посейдону, було щось варварське.
Надворі коло храму стояли золоті зображення дружин і всіх тих, хто мав родовід від десяти царів (десять близнюків – сини Посейдона), а також багато усяких дорогих підношень від царів та персон цього міста і тих міст, котрі були йому підпорядковані.
Демерджі.
Долина привидів. Південна Демерджі.
Демірджі-яйла – масив гір, що належить к головній гряді Кримських гір. Знаходиться на півдні від Субаткан-яли (Долгоруковской яйлы). На відміну від других кримських ял, Демірджі зложена не тільки з вапняку, а і з чисельними краплями гальки та валунами твердих порід, зчепленим вапняковим «цементом». (Матеріал з Вікіпедії).
Самі пособі великі валуни та гальки не можуть природним шляхом так єднатись, та ще і скріпитись вапняковим «цементом».
Долина привидів – місцевість в Криму, скупчення скал химерних форм на заході та півдні гряди Демірджі (недалеко від Алушти). Великій кам’яний хаос – 4 мільйона куб.м.. Це древні валуни та гальки, вік яких 800 мільйонів – 1.1 мільярда років. Форми скал нагадують фігури людей. Один із стовпів – Велетнів – уявляє собою кам’яну громаду діаметром в 5м., висотою в 25м.. По сторонам знаходяться стовпи та колони менших розмірів, та висотою до 10 – 20м.. Подібних кам’яних «привидів» у долині більше сотні. (Матеріал з Вікіпедії).
Таке велике скупчення валунів та гальки в одній місцині, які ще практично всі за формою нагадують людей, таких розмірів камінців нетипових для цієї місцевості, неможливо без участі людини.
Субатка́н-яйла́, (Долгоруковська яйла) – масив гір, що належить к головній гряді Кримських гір. Зложений з вапнякових мармурів. (Матеріал з Вікіпедії).
Це не є типовим для той місцини Криму і знаходження мармуру саме там, становить велику загадку для вчених.
Проаналізувавши відомі нам факти, найбільш вірогідним розміщенням храму присвяченому одному Посейдону є вище наведені місцини Кримських гір.
Платон «Критій»: «Від моря і до середини острова простягалась рівнина, у середині цієї рівнини, приблизно в п’ятдесяти стадіях від моря, стояла гора, скрізь невисока. На той горі жив один із мужів, з самого початку створеного там на світ землею, по імені Евенор (можливо це біблійний Ной), і з ним жінка Левкиппа; їх єдина донька звалась Клейто. Коли дівчинка дозріла до заміжнього віку, Посейдон зближується з нею; ту гору, на якій вона мешкала, він кріпить, по колу окремо від острова огородивши водними і земляними кільцями (земляних було два, а водних – три) все більшого діаметра, окресливши як циркулем із середини острова та на рівній відстані друг від друга».
Острів Клейто.
Головні порти та гавані штучного внутрішнього моря знаходились у районі Бахчисараю та Херсонеса Таврійського або Скіфського (Севастополя). Для виходу у море та підняття кораблів на більш високій рівень внутрішнього моря служили чисельні дамби. « Каміння білого, чорного і красного кольору вони добували у надрах серединного острову і в надрах зовнішніх і внутрішніх земляних кіл, а в каменоломнях, де з двох сторін залишались заглиблення, перекритих тім же камінням, вони влаштовували стоянки для
кораблів». (Критій).
Канали.
Пристані.
Річище річки Бельбек – велика гавань.
Голова крокодила.
Чітко видно що мури розмиті водою на різних висотних рівнях.
Декілька профілів.
Якщо уважно роздивитись фотографії внутрішніх кримських гір та скель, то можна добре побачити на їх підніжжі сліди дії «тихої» води. Річкова течія, «бистра» вода, розмила б береги та не лишила би таких гладеньких, округлених та омитих водою слідів. Підніжжя гір та скель омиті рівномірно зо всіх сторін, незважаючи на те була там колись річка чи ні. Це може пояснити тільки висока вода внутрішнього моря. По слідам дії води легко визначити колишній дуже високій рівень штучного моря. Для утворення внутрішнього моря необхідно було тільки перекрити русло річок чисельними дамбами.
Якщо придивитися до фото супутникової мапи то можна побачити величезних
розмірів обличчя.
Від Ялти до Меганома на горах розміщені великі образи дітей Посейдона. Від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля Феодосії більш далекі родичі. Зображення можна побачити на скалах через супутникову мапу. Особливо добре видно обличчя на мисі Фіолент в околицях Балаклави (приблизні розміри, десь від 15 до 30 м.).
Декілька обличь.
Майже всі Кримські гори плоскі та гладенькі. Замість вершин гори мають дуже рівні плато і здається, що поверхня була вирівняна механічним чином «під лінійку». Міста розміщувались саме на плато і єднались між собою чисельними містками.
Стіни гір використовувались для зображення скульптур, картин, фотографій. Всі гори розмальовані як великими (що добре видно з пташиної висоти) так і малими зображеннями, які з’являються при зміні освітлювання чи відстані до нього, а також кута зору (деякі зображення видно тільки з верху).
Знищенні часом, або людьми зображення та тексти проявляються слабкими образами прямо з гірських стін.
Фотографії, або малюнки закріпляли на стіні розплавленими металами і збережені в гірський породі їх краплинки при зміні освітлення являють давні образи. Ці образи можна спостерігати по усьому Криму.
Печерні міста були колись портовими приміщеннями, причалами та промисловими місцинами.
Гірський фундамент зниклих міст.
Галерея обличь.
Добре видно трьох ступінчату рукотворну форму гір.
Залишки міста.
.
Мур рукотворного походження
Чітко видно через кожні 50 – 100 см залишки вапнякового «цементна».
Скульптурні зображення мають велетенські розміри (з відбитими носами та підборіддями) і розгледіти їх можливо тільки здалека чи з повітря. Величезним попитом для рельєфних зображень користувались кутові місцини, бо їх видно практично зі всюди (з боків, зверху та знизу).
Галерея обличь.
Велика голова з козацькими вусами поглядає у небо (зліва), та поряд скала з
написами і малюнками.
Золоті ворота.
Велика фотографія: молодої людини з ліва, та справа схожого на козацького
гетьмана чоловіка.
Якщо уважно придивитися то можна побачити над козаком величезні очі накладеної
чи раніш нанесеної фотографії. Також всі фотографії могли бути частиною однією
композиції.
Велетенські статуї оплавлені вибухом чи високім температурним впливом.
Відповідно до наведених фактів, а також джерел Платона «Тімей» та «Критій», можна сміливо заявити – Атлантида знайдена!
Сліди атлантів можна побачити скрізь. Найвеличнішими є залишки давнини саме на теренах сучасної України. За давніми джерелами наша країна перебувала на одній стадії розвитку з Атлантидою та Афінами і знаходилась по ту сторону Гераклових стовпів. За версією Сергія Піддубного, Гераклові стовпи знаходяться на Дніпрі, острів Хортиця.
Гераклові стовпи. Написи на стовпах, та голова увінчана папахою праворуч.
З розповіді Критія дізнаємося також, що Атланти намірилися одним ударом захопити в рабство всі країни й землі по цю сторону протоки (Гераклових стовпів). Афіни очолили союз еллінів. Ці відомості свідчать про те, що дві ворогуючі держави територіально знаходились порівняно недалеко одна від одної. Пра-Афіни, Атлантида та Троя існували на землях сучасної України.
Троєю звали не місто, а союз кількох братніх держав. Війна яка відбувалась між Атлантидою та Афінами, можливо звалась Троянською. В давніх джерелах вказується на те, що українські племена елліни, скіфи, троянці і т.п. добровільно проживали як в Афінах так і в Атлантиді, та мали не тільки споріднену з ними мову і релігію (як впоминає «Іліада», за допомогою Афіни троянці колись встановили вал Гераклу), але ще і приймали участь у війні на стороні як Афін так і Атлантиди.
Вела війну і наша держава. Аполлон – татуньо Дніпра, відмовився офіційно приймати участь у війні проти свого дядька Посейдона (брата Зевса), але вбив Ахілла (Ахілл – син нашої землі) стрілою в п’ятку та допомагав у війні троянцям.
Мабуть саме тоді, прадавні предки огородили велетенськими мурами (Троянські або Зміїні вали) всю країну. Як прогнозують деякі вчені, Троянські вали могли бути зведені приблизно 10 -15 тисяч років тому. Таке масштабне будівництво під силу тільки технічно та науково розвинутим країнам.
Змієві вали – грандіозні земляні укріплення (насипи висотою 6-8 м і шириною 14-16 м), залишки яких розташовані майже по всій лісостеповій та степовій території України. Загальна довжина близько 2000 км.. Те, що зараз виглядає як залишки невиразних земляних насипів, колись було потужним та складним укріпленням – суцільні вали висотою 10-15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев’яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2-3 метрів.
Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто було можливим лише за умови існування держави на цих територіях. Тому в історичній науці довгий час вважалося, що ці укріплення були побудовані за часів Київської Русі, хоча є багато аргументів на користь того, що були вони створені набагато раніше. Про це, зокрема, свідчить і те, що вже за руських часів виникнення Змієвих валів мало вигляд легенди.
За легендою, їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров’я, аж поки Кирило Кожум’яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем’ян) не поборов його і не запряг до плуга. Земля, вивернута з борозни, проораної Змієм, й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря) Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й луснув, а вали люди назвали Змієвими.
На окремих ділянках споруди носять різні назви, характерні лише для конкретних місцевостей — Великий вал, Маленький, Чорний, Отаманський, Половецький, Окоп, Перейма, Турецька гребля. Іноді той самий вал на одній ділянці має назву Змієвого, а в іншій частині називається Трояновим (Траяновим).
Кримські вали – трирядкова система укріплень між Азовським і Чорним морем на Керченському півострові. (Перекопський вал – на півночі Криму ).
Ще в середині I тисячоріччя до нашої ери Геродот писав, що для захисту від скіфів місцеве населення викопало широкий рів і побудувало вал від Таврійських гір до Меотійського моря. Вал одержав назву Кімерійського. (Матеріал з Вікіпедії).
Змієві Вали – табу в історії.
Ми як нащадки Атлантиди, Трої та Афін, зберегли деякі спільні риси: політеїстичну релігію, культуру, символи, побудову мови, захоронення у вигляді курганів і пірамід. Їх можна виявити у наступних основних культурах, що існували пізніше на території сучасної України (у хронологічному порядку – Трипільська культура, скіфи, сармати, Київська Русь, Запорізька Січ).
Де які сліди збереглись і донині. У Києві це Святі гори та Дніпровські схили, будівництво на яких було заборонено (тільки священні гаї та молитовні споруди). По усій країні дуже багато величезних сакральних споруд на які ми не звертаємо уваги.
Дністровський каньйон.
Велетенські скульптурні зображення на Дніпрі у Хортиці.
