Сергій Літусь, дослідник історії та релігії.
02.06.13 редагована 15.02.22
Головна ідея: Як на небі так і на землі. Є Небесна Сварга і є Земна Сварга. Земна Сварга – це і є наш арійський, слов’янський рай. Наші пращури збудували Земну Сваргу в Криму, як обитель і місце перших палаців Богів та як житло «блаженного народу».
Священна гора де розташована країна Сварґа описується, як «країна вічного щастя», «Земля вибраних», «Земля святих» і в міфології різних народів ототожнювалась з описами: землі Огігії, острова Туле, Гіпербореї, острова Дільмун, з Єлисейськими полями і житлом блаженних та островом вічної юності.
Багато народів вважали, що гора – це головна вісь, яка з’єднує землю і небо, і практично у всіх етносів Землі збереглися перекази про вселенську гору. В індуїстський та буддистський космології це гора Меру, в древній Греції це Олімп і т.п..
Не виключено, що у вигляді гори виділялась верхівка центральної будівлі головного міста столиці.
Всі наведені описи різних народів та спроби географічної локалізації Священної гори, можна звести з відомими нам історичними фактами та проаналізувавши їх, впевнено зробити висновок, що Священна гора знаходиться на території Криму!
Повчимося старому, зануримо душі наші в нього, бо то є наше, що прийшло з Колом, і
творить Божу силу. Це відчуймо в собі, бо то дар богів і не потребуємо його
напраснити. (Влескнига. С. Піддубний).
Гора Меру або Сумеру «велика Меру» – священна гора в індуїстський та буддистський космології, де вона розглядається як центр всіх матеріальних і духовних світів.
Світи, розташовані на цій горі, відомі як Сварґа, вважаються обителлю Брахми та інших дев.
Сварґа – розташована на вершині гори Меру, куди можуть потрапити лише обрані мешканці Землі. Сварґа часто розглядалася як перехідний світ для тих, хто жив праведне життя, але ще не досяг мокші. Столицею Сварґи є Амараваті, а вхід до неї охороняє Аіравата. Верховну владу тут має Індра, повелитель дев. Потрапляють туди, лише на крилах священного птаха Ґаруди.
У деяких індуїстських джерелах, Меру згадується як одна з вершин, що уціліла під час потопу, і що увесь час підносилася над водою.
Багато індуїстських храмів, наприклад, Анґкор-Ваті (місто храм) були побудовані як символічна репрезентація гори Меру.
У Махабхараті мовиться:
на північній стороні, сяючи, стоїть могутня Меру, причетна великій долі;
на ній обитель Брахми, тут душа всіх істот перебуває, Праджапаті, що створив все рухоме і нерухоме;
Велика Меру, непорочна, блага обитель. Тут заходять і знов (над горою) сходять Сім божественних ріші на чолі з Васіштхою (сузір’я Великої Ведмедиці);
навколо Меру обертаються всі світила. Над нею нерухомо висить полярна зірка, а навколо роблять круг сузір’я Великої Ведмедиці, Касіопеї і Волопасу.
Давньоримський вчений Пліній Старший у своїй «Природній історії» визначав розташування Гіпербореї за ріфейськими горами, по той бік Аквілона та стверджував, що – з Троглодиті і сусіднього Єгипту Велику Медведицю не видно, а на Понті вона стоїть вище за усіх.
На півночі Молочного моря є великий острів, відомий під ім’ям Швета-Двіпа («Променистий Білий острів»). Чорноморський острів Зміїний, займає нетипове для міфологічної традиції положення. Проте його давно і досить впевнено ідентифікують з давньогрецькими Островами блаженних. В античні часи назва острова – Левкос (Білий). Його вважали священним островом Ахілла.
Український сходознавець-індолог, заввідділом порівняльних досліджень НДІУ Наливайко Степан у своїй праці «Небесний рай-сварґа, Молочний Шлях і скіфський цар Спаргапіт» доводить, що українці добре знали сварґу та тотожного слов’янському Перунові – Індру, отже, й широке коло уявлень, пов’язаних із ними. Це підтверджує «Велесова книга», яка не раз згадує Сварґу та Індру.
Сварґа у ведійській міфології – небо, рай, найвищий із трьох світів, обитель світла, де живуть боги і куди переселяються душі праведників і героїчно полеглих воїнів. Санскр. svarga складають svar+ga, де svar «світло, сонце, сонячне небо», а ga «дорога, шлях, путь».
Тобто svarga дослівно означає «шлях на небо, небесний шлях». Санскр. svargin означає «божество, бог» (досл. «належний до сварґи»).
Сварґу індійська міфологія розташовує на вершині Меру (Сумеру) – міфічної гори, обителі богів у центрі Всесвіту, тому інші назви її Svargiri «Небесна гора» (санскр. giri й укр. гора тотожні) й Сварадгіта «Небосяжна».
З чотирьох боків гору Меру оберігають локапали – боги-захисники світу: Індра охороняє схід, Варуна – захід, Яма – південь, Кубера – північ. Локапалів може бути й вісім, тоді до згаданих богів додаються ще чотири: Сур’я-Сонце охороняє південний захід, Чандра-Місяць – північний схід, Аґні-Вогонь – південний схід, Ваю-Вітер – північний захід.
На міфічну гору Меру-Сумеру спадає з небес Сварґанґа (svar+ganga) «Небесна Ґанґа» – український Молочний Шлях, який чотирма потоками обтікає її.
Молочний Шлях – космічна система у вигляді світлої імлистої смуги із зірок, зоряних скупчень, пилових і газових туманностей. Давньогрецькі астрономи Молочний Шлях називали Галаксія (грец. гала «молоко»), а міфи пов’язували його з богами. Геракл, син Зевса й земної жінки Алкмени, міг стати безсмертним лише скуштувавши молока Зевсової дружини Гери, яка незлюбила Геракла. Коли вона спала, хитрий Гермес приклав малого Геракла до її грудей, Гера прокинулась і несамовито відштовхнула немовля, а чудодійне молоко розбризкалося по небу. Так постав Молочний Шлях.
В Україні Молочний Шлях найкраще видно восени, коли він перетинає небосхил з південного заходу на північний схід. Приблизно в цьому ж напрямі на території нинішніх Запорізької і Херсонської областей тече Дніпро. Для чумаків, які їздили в Крим по сіль і поверталися наприкінці літа, Молочний Шлях у пониззі Дніпра був своєрідним дороговказом: чумаки, щоб не збитися з дороги, вночі орієнтувалися по Молочному Шляху, через що він – і Чумацький Шлях.
Дніпро плинув тут паралельно Молочному Шляху, і можна гадати, що для давньої людності земний Дніпро міг асоціюватися і як небесний Дніпро – Молочний Шлях. Точнісінько так, як в уявленнях індійців є Земна Ґанґа й Небесна Ґанґа, ототожнювана з Молочним Шляхом. Тим більше, що в Дніпра чимало «молочних» приток: ріка Молочавка на Житомирщині, ріка Молочна (притока Росі), струмок Молочний і село Молочне на Київщині, болото Молочна, колись річка, судячи з назви жіночого роду. Сюди ж стає і Молохва й Молча-Молоча в басейні Десни, ручай Молочанка в басейні Дністра, потоки Молочний і Молочний Звір у басейні Дунаю. А в басейні Азовського моря – ріка Молочна, на березі якої стоїть всесвітньовідома Кам’яна Могила, й річка Молочний Утлюк, притока Молочної, що впадає в озеро Молочне.
Прикметно, що найбільш «молочним» виявляється ареал Азовського моря, де в давнину жили індоарійські, так звані сіндо-меотські племена. А в індійській міфології важливу роль відіграє Молочний океан, що його сколочували боги-деви та їхні старші брати й постійні супротивники – асури, аби повернути скарби, затонулі під час світового потопу.
Матір’ю асурів була богиня первозданних вод Дану «Ріка, Потік», тотожна слов’янській Дані, імена обох первісних, іще матріархальних богинь відбиті в назвах найбільших українських річок – Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро.
Входить слово сварґа й у назви, що означують Молочний Шлях:
Сварґадгара (svarga+dhara «течія, потік») «Небесний Потік».
Сварґанаді (svarga-nadi «ріка») «Небесна ріка». Сварґамарґа (svarga+marga «шлях») «Небесний Шлях».
Як бачимо, і тут є компонент із значенням «дорога, шлях», наявний в українських назвах Молочний Шлях і Чумацький Шлях.
Сварґапаґа (svarga+apaga) «Небесна Апаґа (Ґанґа)». Ця санскритська назва Молочного Шляху виявляє ще більшу дотичність до України. Апаґа – інша назва священної Ґанґи, де apa – «вода», а ga – «іти, бігти, плинути». Отож Апаґа – «Водоплинна, Водобіжна», тобто «Ріка». Вона має добрий десяток своїх найближчих українських родичів, переважно річок: Апака в басейні Сейму, Апажа – Десни, Опака (Опока) – Дністра, Апока – в Криму (тут і гора Опук, біля якої – давнє місто Кімерік), Опочна (Опічна) – Південного Бугу, Опака і яр Опаківський – Сіверського Дінця, річка й село Опішня на Полтавщині. (Наливайко С.І.).
То бо корова Замунь іде до поля синього і починає їсти траву та молоко давати. І
тече те молоко до хлябів, і світить уночі звіздами над нами. Молоко світить нам –
то бо Путень (Молочний або Чумацький шлях) Правий і іних не повинні мати.
Вночі Влес іде в небесах по Молоці Небесному (Молочний або Чумацький шлях) до
чертогів своїх і зоріє нам до воріт. (Влескнига. С. Піддубний).
Сварґа – володіння Індри, царя богів і ватажка небесного воїнства, тотожного слов’янському Перунові. (Наливайко С.І.).
І молимо про поміч Перуна, і тоді бачимо, як скаче в небі вісник на коні білому.
Там Перун іде і главою золотою трясе, блискавками посіваючи до неба синього, і те
твердіє од них.
І бога Перуна-громовержця, Бога боріння просимо не переставати живих явищ Кола
крутити в Яві. (Влескнига. С. Піддубний).
Столиця неба-сварґи – Амараваті (a+mara+vati), де a заперечна частка (не, без), mara «смертний», а vati – суфікс, тотожний укр. -виця в назвах Роставиця, Хоревиця, Щекавиця, Юрковиця тощо. Тож Амараваті означає Безсмертновиця, а оскільки amara – «безсмертний», тобто «бог», то й Боговиця, Обитель Богів. Індра має ім’я Амарапаті «Владика безсмертних», тобто «Владика богів».
У цій небесній столиці стоїть палац Індри – Пушкарамаліні.
Помічники Індри – марути, його військова дружина, що бере участь у всіх його походах і битвах. Марути у «Велесовій книзі» – мариці, а в «Слові о полку Ігоревім» – «вітри, Стрибожі внуки». Отож на сварзі-небі править бог-воївник Індра, у ведах – цар богів і ватажок небесного воїнства.
Сварга рясно відбита у причетних до Індри назвах, атрибутах, термінах, реаліях. Вже згадувана небесна столиця Індри має і назву Сварґапурі «Небесне місто».
Сам Індра теж має низку імен, пов’язаних зі сварою-сварґою: Сварадж (svara+raj «цар») «Владика неба-сварґи» (тут сталася гаплологія – два однакових склади rа-rа стяглися в один), Сварґабгартрі (bhartri «воїн, захисник») «Захисник неба-сварґи», Сварпаті (pati) «Владика свари-неба», Сварґапаті «Владика неба-сварґи». І саме останнє ім’я тотожне скіфському царському імені Спаргапіт.
З Геродотової оповіді про причорноморських скіфів видно, що вони мали царську династію, а найдавнішого відомого нам її представника звали Спаргапіт. Отож скіфське (масагетське, агатирсівське) царське ім’я Спарґапіт тотожне індійському імені Сварґапаті, яке означає «Владика сварги-раю-небес» і означує верховне ведійське божество, ім’я якого – Індра.
Тобто Спаргапіт (скіфське sparga мусить мати індійську форму svarga) – це Індра.
Таким чином, скіфське царське ім’я Спарґапіт тотожне індійському імені Сварґапаті, яке означує Індру – у ведах владику неба-сварґи, бога-воїна, царя богів і ватажка небесного воїнства. Він, до речі, окрім Сварґапаті, має низку й інших імен із паті, які й собі мають численні й значущі виходи на Україну й українців.
Наприклад, Дьюпаті «Владика небес», де санскр. dyu «небо» наявне в імені ведійського божества Дьяус, яке тотожне імені чільника грецького Олімпу – Зевс. Дьяус-Небо-Бик у ведах – чоловік Прітхві-Землі-Корови, вони обоє – світове подружжя, всезагальні батьки, тому ведійські мудреці з гордістю казали, що вони – сини Землі й Неба. Це має дивовижний перегук зі словами «Велесової книги» про те, що «ми – кравенці», «народжені від Дажбога й Корови Замунь». Замунь тут – Земля, а кравенці – найдавніша (V–ІХ ст.) на сьогодні писемна фіксація сучасного етноніма українці. У цей сукупний етнонім «Велесова книга» включає п’ять племен (народів), серед яких – скіфи й руси. П’ять племен (народів) фігурують і в ведах, для яких є спеціальний термін – п’ять ведійських племен. Серед них найдоблесніше й найчеснотливіше плем’я пуру (паурави), бо берегло предківські звичаї, шанувало Індру, свого невтомного захисника і відданого покровителя. Таким самим ореолом праведності овіяні й літописні поляни-руси.
У такому разі виходить, що скіфи добре знали сварґу та Індру, отже, й широке коло уявлень, пов’язаних із ними. І в скіфів, і в ведійських аріїв Індра був воїнським божеством, посідав чільне місце в їхньому пантеоні, був захисником і владикою сварґи-неба-раю, куди потрапляють праведники й героїчно полеглі воїни. А якщо сварґу та Індру знали скіфи, то їх знали й давні українці. Що й підтверджує «Велесова книга», яка на своїх дощечках-сторінках не раз згадує Сварґу та Індру, а в збірний етнонім кравенці включає скіфів – разом з антами, русами, борусами й сурожцями. Тож і скіфи-сколоти – кравенці, тобто коровичі, бичичі, туричі. Тому немає нічого дивного, що Індра й сварґа відомі українцям. (Уривки з книги «Небесний рай-сварґа, Молочний Шлях і скіфський цар Спаргапіт» Наливайко С.І.).
Крим виявляє спадкоємні зв’язки з палами й полянами, з таврами й гірською системою Тавр. А якщо згадати, що інша назва таврів – руси, як про те мовить візантійський автор Іоанн Цец, що раніше руси називалися поляни, як про те свідчить Нестор, то простежується зв’язок полян із Кримом і таврами. А береги Криму виявляються найдавнішими, де фіксується назва руси/роси. (Уривки з книги «Таємниці розкриває санскрит» – Наливайко С.І..).
Географічна локалізація Священної гори Меру, яка ототожнювалась з описами: землі Огігії, острова Туле, Гіпербореї, острова Дільмун, з Єлисейськими полями, житлом блаженних, островом вічної юності та допоміжні історичні факти.
1. Дороговказ: «На міфічну гору Меру-Сумеру спадає з небес «Небесна Ґанґа» – український Молочний Шлях, яка чотирма потоками обтікає її». Як на небі так і на землі. Земний Дніпро асоціювався і як небесний Дніпро – Молочний Шлях, що вказував дорогу к Земній Сварзі.
2. Аркадіівський герметизм, де творцями мира є Зевс, Гермес та Логос.
Гермес з Логосом засновує місто під назвою «Огігія» на серединній землі, яке б могло прийняти рід людський.
Серединна земля це – Крим, земля між двома частинами світу, які були
відкинути Гермесом – одна через великий холод, друга через надмірну спеку.
3. Родовід богів. Своїми пращурами Гермес називав Урана (батька титанів) та Кроноса (наймолодшого з титанів, батька Зевса).
За усіма ознаками, титани – це представники попередньої цивілізації, яких прийнято
називати атлантами. Мешкали атланти понад 14 тис. років тому на землях сучасної
України. Дослідниця української історії та проблем сучасної цивілізації Любов Чуб
підтверджує факт походження протоукраїнців від атлантів.
(Уривок статті Любов Чуб «Давня міфологія як інформативна сфера історичної пам’яті людства»)
4. В трактаті «Про видимому лику Місяця» і життєписі Сортирай, Плутарх розповідає про міфічний острів «Огігія», де, «згідно легендарним розповідями варварів, Юпітер тримає в полоні Сатурна».
Юпітер – ототожнювали із Зевсом, а також він тотожний Перуну, скіфському Спаргапіту і Індре.
Сатурн – його ототожнювали з Кроносом (Хроносом), а також він тотожний Числобогу.
…який то красень рай слов’янський! Там Рай-ріка тече, що відділяє Сваргу од Яви, і
Числобог рахує дні наші і говорить Богові числа свої. (Влескнига. С. Піддубний).
У грецьких оповідях Крон був переселений Зевсом, на острови блаженних.
5. Плутарх, вказує місцезнаходження «Огігії» в північній частині Атлантичного океану (давня назва Понтійського озера).
6. Міфологічні описи островів різними народами:
▪ Антична міфологічна традиція поміщає землі на крайньому заході, там, де води моря з’єднуються з перебігом світової річки Океан (океаном називали річку Дніпро). З ім’ям Океану давні греки пов’язували представлення величезної річки, що оточує кільцем усю Землю. На сході з його лона виходять зірки і Сонце, аби під час заходу занурюються в західні його хвилі. Лише одне сузір’я Ведмедиці залишається завжди на небесному зведенні, не занурюючись в Океан. (Гомер, «Іліада»).
▪ У давніх єгиптян розповідається про святий острів, що як первозданна земля створений по серед океану Нун, на якому виникає «яйце творіння» – універсальний символ всесвіту. Він зветься, також як і в Месопотамії: «чиста», «непорочна», «світла» країна, «країна живих». В «Тестах Будівельників» острів є батьківщиною «перш створених» і місцем з якого почалось творіння світу, а також місцем перших палаців Богів.
▪ Шумерські міфи розповідають, що далеко в південних морях лежить острів Дільмун. Дільмун представлявся батьківщиною людства і колискою цивілізації в цілому і шумерського народу зокрема. Дільмун – первозданна «чиста», «непорочна», «світла» країна, «країна живих». Була тільки одна проблема, – нехватка прісної води. Великий шумерський бог водної стихії Єнкі наказав богу сонця Уту напоїти цю землю прісною водою, діставши її із під землі. І Дельмун перетворився на божественний сад. На Дільмун поселений після потопу мудрець-напівбог Зіусудра, або Утнапиштим, що оберігає секрет безсмертя (див.: Епос про Гільгамеша). Відомий шумерський міф «Енки і Нінхурсаг», присвячений раю для богів – Діль-муну. (Уривок статті «Герметизм – Язичництво – Атлантида»).
Можливо, це й така собі «випадковість», але цікаво зіставити, що ім’я шумерського/шумерського/самарського бога Еа «чомусь» є найпоширенішим в гідронімах (назвах річок) та топонімах (назвах населених пунктів) саме на українських землях: – по території етнічно-української Курської області Росії (поблизу кордону із Сумською
областю України) протікає річка з цікавою назвою – Сея, там же стоїть місто Севськ; – починаючи з земель вже згаданої Курської області, продовжує свій шлях по території
Сумської області мальовнича річка Сейм; – по етнічно-українському Східному Приазов’ю (колись-територія скіфо-елінського
Боспорського царства зі столицею в українському місті Пантікапей/Керч) і досі протікає
річка Ея і стоїть місто Єйськ; – поблизу столиці північно-африканської держави Лівії – міста Триполі, заснованого
трипільцями/антами, на стародавніх римських картах (І ст. до н.е.) зображено місто Ея
(яке згодом стане до складовою частиною міста Триполі).
Аналізуючи ці дані, дивлячись на карту світу, не складно вирахувати найоптимальніший шлях переселення сумерів/самарів/сіверів з території північно – східної України, через Приазов’я, Малу Азію (Троада, Каппадокія, Карія) на Близький Схід (Палестина, Шумер) і на Північ Африки (Сахара, Єгипет). І чимало цієї інформації ми дістали з глиняних табличок Стародавнього Шумеру/Сумеру/Самари, еліта якої, швидше за все, походила з території сучасної України! (В. Бебік)
Німецькі вчені перекладаючи глиняні таблички Шумеру, звернули увагу на практично ідентичну релігійну уяву і тотожні релігійні традиції Стародавнього Шумеру та Стародавньої (сучасної) Індії. На сьогодні в же достатньо інформації, яка підтверджує, що саме з території України арії розселялись по всьому континенту.
7. Концепція Циркумпонтійської зони. Циркумпонтійською зоною археологи іменують прибережні землі й дотичні області, що створюють величезне кільце навколо Чорного моря, яке в давнину називалося Понтом. Античні автори залишили чимало згадок про Крим, але низка свідчень про Крим відноситься до географічної й історичної ситуації, що існувала задовго до часу, в якому жили їхні автори (найвідоміший з них – Пліній Старший). І виходить, що античні вчені мали інформацію, яка відповідала стану справ, що мали місце кількома тисячоліттями раніше. Вчені звертають увагу на зв’язки між культурами, що розвивалися в цій зоні у 4 – 2 тис. до н.е. Щось зв’язувало між собою протягом кількох тисяч років культури Малої Азії й Балкан, Північного Причорномор’я й Закавказзя настільки, що можна казати про єдиний регіон. Т.зв. «індоєвропейський слід» привів учених у Циркумпонтійську зону взагалі, і в Тавриду насамперед. Цілком можливо, що вчені, що висувають концепцію Циркумпонтійської зони, праві й початки давньої історії принаймні Європи треба шукати на землях Праукраїни. Культурні досягнення відомі тут ще у 8 тис. до н.е..
М. Я. Мерперт у своїй роботі «Культури Циркумпонтійської зони» прямо заявив, що переконаний у тому, що саме Циркумпонтійська зона є най вірогіднішою територією формування індоєвропейських мов. У будь-якому разі індоєвропейський слід приводить нас на терени України, зокрема в Крим і Північне Причорномор’я. А коли завіса письмової історії вперше піднімається над народами цього регіону, то не випадково, що місце анонімних культур займають конкретні назви – кіммерійців і скіфів.
Вражає те, що саме в Криму вчені виявляють пам’ять про події, що тягнуться у давнину 10-ти тисячоліть, а навіть глибше, що збереглися в міфах, легендах, переданнях, хоча вони й можуть знітити дослідника своєю відривочністю.
І пояснити таке явище можна тільки тим, що десь у регіоні Криму й Північного Причорномор’я у стародавні часи існував центр (можливо, й не один), в якому давні знання зберігалися. Так сама логіка історичних фактів виводить нас знову на таємничу Кам’яну Могилу, що побіля сучасного Мелітополя як можливий стародавній архів для збереження накопиченої протягом тисячоліть інформації.
(Уривок статті. Борисова О.В. «Давні держави на території України. Аріана Веджа»).
8. Розселення індоєвропейців, проблема їхнього походження та прабатьківщини («арійська проблема») дослідженні С. Наливайко у праці «Жезлоносної Арії», де він висуває гіпотезу існування Дандарії, що підтверджується Рігведою й Магабгаратою. Назва «Дандакар’я» – «Жезлоносні арії» має аналоги в Приазов’ї та Причорномор’ї.
Наприклад, на Кримському півострові ще до ІV ст. н.е. існувало місто Дандака в районі Комишової бухти в м. Севастополі, яке, ймовірно, було столицею таврів. Назви «Дандарій» («данда» – синонім «дандака») зустрічається також на нижній Кубані і на Південному Бузі.
9. Відкриття та праці Ю. Шилова.
10. Український вчений Олексій Братко-Кутинський свого часу дослідив, що Наддніпрянщина й Наддністрянщина – єдине місце у світі, де ширина чорноземної зони сягає 500 кілометрів. Звідси розселялися на новоутворені суші флора і фауна, а разом з нею і людність. Це означає, що саме терен України є тим містичним місцем планети Земля, на якому відбувається передача естафети знань від усіх рас земної кулі: лемурійської, атлантичної, арійської.
(Уривок з книги С. Піддубного «Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена»).
11. Влескнига:
Молимо патаре Дія, щоб той розвів вогонь, який Мати Небесна Слава
принесе на крилах своїх праотцям нашим.
Ще бо зберігаємо патаре Дія, оскільки особливим є і стоїть напроти Матері.
Дія-Див за О.Знойком, це небо, чоловічий початок Всесвіту. Див-коло (Девкаліон) врятувався від всесвітнього потопу лише зі своєю дружиною Піррою (першою матір’ю) і відродили життя на землі. На сьогодні, на жаль, Дія (принаймні у нас) забутий Бог, хоча в сиву давнину його іменем навіть було назване одне із кримських міст. (С. Піддубний).
12. Багато вчених стверджують, що індійські Веди походять з берегів Дніпра.
Титани – представники попередньої цивілізації, яких прийнято називати атлантами, мешкали понад 14 тис. років тому на землях сучасної України. Гермес, це – нащадок титана Урана і Кроноса та син Зевса, який заснував землю під назвою «Огігія» – Сварга – Крим і т.п., в індуїзмі Будха – син Соми і покровитель середи, персоніфікація планети Меркурій.
Авторству Гермеса приписують один з гімнів «Рігведи».
Бог Гермес, аналог: римського бога Меркурія, вавілонського бога Набу, індійського бога Будхи, германського бога Одіна, вірменського бога Тіра та слов’янського бога Велеса.
Вночі Влес іде в небесах по Молоці Небесному (Молочний або Чумацький шлях) до
чертогів своїх і зоріє нам до воріт. Тоді нам свої співи пора зачинати – Влеса славити
од віку до віку і храмину його, яка блищить огнями многими, та жертвуємо ягницю
чисту! То Влес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти, і жати віна-віночі на
на полях жнивних, і ставити Снопа до огнища, і шанувати його, як Отця Божого.
(Влескнига. С. Піддубний).
Веди свідчать, що в древності (більш як 5 000 років тому) існувала високорозвинена ведична цивілізація, що об’єднувала всі царства на планеті. Згодом, після великої битви, в якій брали участь більш як 640 млн. чол., поступово ведична культура стала занепадати, особливо на окраїнах, на території сучасної Індії вона ще збереглась у порівняно найкращому вигляді до цих пір.
Глибокі дослідження української культури наштовхують на ті факти, що дуже давно і в нас існувала ведична культура. (О. В. Ступніков «Веди про нас»).
13. Дослідження текстів Платона, Петром Комнацьким у своїх книгах «Атлантида» та трилогії «Атлантида. Незнаний Платон. Україна». Де він доводить, що платонівська Атлантида – це вигадка, а справжня Атлантида – це Гіперборея з центром у Криму.
14. Система сакральних споруд Криму. Святилища, піраміди – кургани, різноманітні мегалітичні споруди: кромлехи, менгіри, дольмени, печери та ін.. Всі види сакральних споруд створюють складну взаємопов’язану систему – комплекс єдиних археологічних пам’ятників, що охоплює територію усього Криму.
Наприклад: Страбон (І ст. до Хр.) оповідає про мур, що тягнеться від Херсонесу до Меотіди, потужний мур на 360 стадій, із 10 вежами на кожній стадії. Розкопи проф. К.Гриневича (разом з Янсоном) в 1924 p. виявили там вісім городищ-осель із монументальними будівлями.
По його Звіті інші вчені мусили назвати Херсонес Таврійський «нашими Помпеями» або «українськими Помпеями».
Хорсунь – руське місто в Криму, назване на честь бога Хорса, пізніше захоплене
греками і перейменоване на Херсонес. ..руси йшли з венедами і понесли богів своїх до
моря і там угніздилися. Немало градів і храмів величавих там збудували, бо були
багаті. Ті храми прикрашені золотом та сріблом, і багатьом дерев‘яним богам
віддавали честь десятиною. І те було відомо іншим. (Влескнига. С. Піддубний).
15. Гора Меру у «Матсья-Пурані»:
Вона із золота і світить подібно до вогню без домішки затемняю чого диму (атланти
прикрашали споруди металом орихалк, який схожий на золото та випромінював «огняне свічення»). Чотири її сторони мають чотири різні кольори. На цій горі є річки з прісною водою і прекрасні золоті житла, в яких мешкають різного роду духовні істоти: деви разом з їх співаками ґандхарвами і їх коханками апсарами, а також асури, дайтьї і ракшаси.
Навколо гори знаходиться озеро Манаса, а навколо цього озера з чотирьох боків мешкають локапали, хранителі світу і його мешканців. У гори Меру є сім вузлів, тобто великих гір, а маленьких гір так багато, що їх майже не порахувати; це і є ті гори, на яких живуть люди.
16. На сьогодні в Криму знайдено чимало доказів існування величної цивілізації за віком та рівнем розквіту якої в світі не було рівних. Зверніть увагу на попередні статті автора: Атлантида в Криму 1, Атлантида – фотодоказ, Герметизм – Язичництво – Атлантида, Атлантида – Україна – Гіперборея.
Гора Меру в Криму. Зліва на право: гора Чатир-Даг, Субаткан і Демерджі – яйли та Карабі-яйла.
Гори, виділені кольором та реальним об’ємним контуром, у реальному масштабі, що добре видно на фізичній мапі Криму.
За версією автора, головні споруди були розміщенні на Субаткан та Демерджі – яйлі.
« У багатьох мовах й у багатьох народів знак тризуба позначає гори. Тризуб символічно зображує три гірські вершини, що піднімаються над морем. Ці три гірські вершини із центральною, найвищою, повинні були видні здалеку. Коли корабель наближався до Атлантиди, то через обрій, якби з води, з’являвся цей тризуб гірських вершин. Не виключено, що у вигляді верхівки виділялась і центральна будівля головного міста столиці Атлантиди …» (Сармат1 «Атлантида – прабатьківщина України?»)
Субаткан-яйла, (Долгоруківська яйла) – масив гір, що належить к головній гряді Кримських гір.
Перші рештки гомо сапієнс у печерах Кримських гір (Буран-Каї, що знаходиться біля Субатка́н-яйли) знайшов кандидат історичних наук, співробітник Інституту археології НАН України Олександр Яневич. Вражає «вік» первісних «європейців» – близько 32 тисячі років.
Буран-Кая – багатошарова стоянка кам’яного віку в скельному навісі в середній течії річки Бурульча, яка з’єднує Субаткан-яйлу й Демерджі яйлу.
На місцевості яйл та поряд з ними залишилися сліди давнього будівництва – велетенські шліфовані, гладенькі та з рівними гранями камінні блоки. Велика територія вздовж крутого схилу Демерджі захаращена хаотичним навалюванням загострених конгломератних глиб; деякі з них – величиною з триповерховий будинок. Загальний же об’єм хаосу глиби перевищує 4 млн. кубометрів.
Це кам’яне «море» і є, зруйнованими залишками храмових споруд Атлантів!
На Субаткан-яйле, яка займає площу 119 км2 знайдено біля 100 археологічних об’є ктів.
Найдовші в Україні і найбільші в Східній Європі карстові печери.
В верхів’ях річки (західний схил Субаткан-яйли) знаходиться найвідоміша пам’ятка археології, печера Кизил-Коба або Червона. Вона складається з шести поверхів, з високими залами, прикрашеними сталактитами, сталагмітами, гронами кристалів, кам’яними квітами. Довжина окремих залів складає 70 – 80м., висота – до 145м.. Кілька тисяч років тому там жили люди, яких віднесли до кізілкобінской культури, тут знайдені сліди ще 7 століття до н.е.. А біля самого входу було інсценоване древнє святилище та знайдено кілько справжніх фабрик доісторичної зброї із каменя (кременя).
Тільки в 29 печерах виявлено залишки фауни більш ніж 120 видів! Які належать до тваринного світу і світу птахів альпійської фауни, високогірної фауни та місцин з прохолодним кліматом. Висновок може бути таким: або Кримські гори були колись вище, або клімат був прохолодніший або літаючи по усьому світу наші пращури привозили здобич з інших територій.
Печери Криму це скарбівниця тайн та справжня цілина для дослідників! Наприклад: загадкові карбонатні струмені, температурні аномалії (крижана печера Бузлук-Коба), надзвичайно високий зміст СО2, гул та вібрації і т.п., явища яких немає в печерах Чехії, Венгрії, Австрії, Кавказу, Киргизії та Уралу. «Печери Криму» В.Н. Дублянський
О.О. Щепінський «Червоні печери».
Велесова книга підтверджує особистий контакт племен з богами, яких вважали Отцями.
Се мовив Ору Сварг наш: «Як мої творіння створив вас од перст моїх. Знайте, що ви
сини Творця, і поводьтеся, як сини Творця, і Дажбо буде Отець ваш. Тому мусите
слухатись його: що той вам накаже, те й маєте робити – і як говорити, і що
творити».(Влескнига. С.Піддубний). Боги прилітали до підшефних племен на літальних апаратах (на крилах священного птаха, небесних конях), давали плани конкретних дій племенам, як і коли і проти кого вести війну, чи давали знання релігійно-практичного та прикладного характеру, технології за допомогою яких наші пращури «звитяжили по світу».
Тоді боги-творці сказали зробити залізні (мечі) і брати коней, які нам сходять од
богів. І була та Руськолань сильна та міцна, бо те (мечі залізні і коні) від Перуна
одержували ми. Се бачив отець наш Орій, до хмар ідучи, узятий силою до
Перунькової ковальні. Бачив там Оре, як Перунько мечі кує на ворогів і, куючи, казав
йому: «Ці стріли і мечи майте на воїв тих і не смійте боятись їх, бо знищу їх до
множества, і кмота. І те Ор повідав отцям нашим.
І народ великий звитяжив по світу і потоптав роди інші. Істягнувши сили з каменя,
чудесне творячи без коней возили, і всякі робили дива, мов чарівники, бо всякий міг
бути як чарівник (йдеться проте, що наші предки володіли якимось способом
рухати великі каміння і будувати архітектурні дива). І ще хай буде сказано те, як Квасуро одержав від богів тайну творення сурини.
(Влескнига. С.Піддубний).
Можливо тільки за допомогою індійських Вед пояснити технології, якими володіли наші пращури. Влескнига писалась в часи коли Веди, а з ними знання і технології були втрачені та забуті.
То бо жерці Веди газувати стали…А їх вкрали у нас, і не маємо нині Кол, бо не маємо
мудреців наших і боянів.
У ведичній літературі зустрічається багато згадок про літаючі споруди – вімани, що за формою схожі на лебедів.
На чому ще, літали наші пращури, можна дізнатись з відкриття , яке зробив В.Хвойка у Києві та переглянути фото індійських храмів, на верхівці яких зображені саме такі вімани.
Можливо, це не тільки моделі, а справжні за декоровані вімани. Храми Індії.
Крим
Скелі Ай-Петрі. Обличчя.
Скелі Ай-Петрі, це – мегалітична сакральна споруда, назва якої походить від імені титана Іапета (Япет) – якого вважають прародителем людського роду. У грецьких оповідях Крон і Іапет були звільнені з Тартар і переселені Зевсом, на острови блаженних.
Обличчя.
Гігантські кам’яні статуї, висота досягає 70 м..
Висота скульптури дорівнюватиме 30 метрам.
Голова. Обличчя.
Сфінкс.
Те, що ми на сьогодні маємо: знання, технології, науки – лише слабке відлуння того, що залишилось після зникнення величних земних цивілізацій створених нашими пращурами в минулому!
Поряд з доволі вже серйозно науково обґрунтованій теорією походження аріїв з території степової України, яка, зокрема, присутня в українській історичній літературі, останнім часом у російській історичній літературі отримала розповсюдження версія про їхнє походження звідкись із далекої Півночі.
У Російській Федерації уже близько 20 років працює Слов’яно-арійська академія, різні центри вивчення російської Півночі, які теж підтягують російську історію до Півночі.
Тож сучасна присутність «північної версії» походження аріїв в російській історичній літературі явно має політичне замовлення.
Проте українських дослідників, на відміну від росіян, підтримує не влада, а міцне археологічне підложжя Південної версії. І ось саме за археологією, на мою думку, й буде вирішальне слово в цій воістину не тільки ідеологічній, а й геополітичній боротьбі. І в цій боротьбі я бачу вихід дуже старої теми в світовій історіософії й геополітиці – боротьбу за «центр світу», що просто унікально наявно проявилася в часи Середньовіччя. «Центр світу» таки дійсно існував, адже не можна заперечувати існування єдиного джерела стародавніх культур і цивілізацій. (Уривок статті «Давні держави на території України. Аріана Веджа»).
