Сергій Літусь, дослідник історії та релігії.
08.12.18
Географічна локалізація землі Огігія: Антична міфологічна традиція поміщає землі на крайньому заході, там, де води моря з’єднуються з перебігом світової річки Океан (океаном називали річку Дніпро).
▪ Плутарх, вказує місцезнаходження Огігії в північній частині Атлантичного океану (давня назва Понтійського озера) В трактаті «Про видимому лику Місяця» і життєписі Сортирай, Плутарх розповідає про міфічний острів Огігія, де «згідно легендарним розповідями варварів, Юпітер тримає в полоні Сатурна», а народ живе там збиранням плодів.
▪ В «Одіссеї» Гомера, Огігія названа – пупом моря.
▪ Чорноморський острів Зміїний, займає нетипове для міфологічної традиції положення – на сході, а не на заході. Проте його давно і досить впевнено ідентифікують з давньогрецькими Островами блаженних. Його вважали священним островом Ахілла.
▪ Зауваження древнього історика Страбона: «В гомерівську епоху, – писав він, – Понтійське море взагалі вважали як би другим Океаном і думали, що плаваючі в ньому настільки далеко вийшли за межі землі, як і ті, хто мандрує далеко за Геракловими Стовпами. Адже Понтійське море вважалося найбільшим з усіх морів у нашій частині населеного світу, тому переважно йому давалось особливе ім’я – Понт».
▪ Атлантичний океан ще зовсім нещодавно, аж до середньовічної епохи Відродження називався Західним.
▪ Земля Огігія в міфології різних народів ототожнювалась з описами: острова блаженних, острова Туле, острова Дільмун, з Єлисейськими полями і житлом блаженних та островом вічної юності.
Об’єднавши відомі нам історичні факти та проаналізувавши їх, можна впевнено зробити висновок, що серединна земля Огігія, це Атлантида і знаходилась вона на території сучасної України, а саме у Криму.
Світанок на блаженних островах. Картина А.Н. Худченко.
Острови блаженних, або Блаженні острови – міфічна область, сакральна заморська країна десь на краю світу, або навіть в іншому світі. Один із символів раю в міфології різних народів.
1. Шумерська міфологія. Шумерські міфи розповідають, що далеко в південних морях лежить острів Дільмун, де ніхто не знав бідності, хвороб і смерті. Дільмун – первозданна «чиста», «непорочна», «світла» країна, «країна живих», де не було змій, скорпіонів, левів, диких собак і вовків.
Мешканці той землі насолоджуються вічним життям. Була тільки одна проблема, – нестача прісної води. Великий шумерський бог водної стихії Єнкі наказав богу сонця Уту напоїти цю землю прісною водою, діставши її із під землі. І Дельмун перетворився на божественний сад.
Богиня-мати Нинхурсаг вирощує тут вісім чудових рослин. На Дільмун поселений після потопу мудрець-напівбог Зіусудра, або Утнапиштим, що оберігає секрет безсмертя (див.: Епос про Гільгамеша).
Дільмун – відомий давнім шумерам острів. В уявленнях шумерів Дільмун представлявся батьківщиною людства і колискою цивілізації в цілому і шумерського народу зокрема. Дільмун вперше згадується в шумерській міфології і в аккадскому героїчному епосі про Гільгамеш, а також у торгових написах шумерських міст держав III тисячоліття до н. е., в яких острів відіграє роль посередника в торгівлі Шумера і Хараппської цивілізації долини Інду.
В шумерських переказах героїчного циклу і поемі про Гільгамеш Дільмун фігурує як місце проживання Ут-Напіштіма людини, що врятувалася від потопу, до якого Гільгамеш припливає після смерті Енкіду в пошуках секрету вічного життя.
Через Дільмун в Шумер здійснювався експорт міді, дорогоцінних каменів, перлів і окремих овочів, натомість з Месопотамії через острів вивозилася різноманітна продукція сільського господарства. Дильмун залишався важливим центром міжнародної торгівлі і після об’єднання Шумера і Аккада під владою Шаррумкена і Ур-Намму; власне, документація часів Саргона Аккадського стверджує, що цар «брав кораблі з Мелуххі, Магана, Дільмун». (Викіпедія).
Платон «Критій»: « Від моря і до середини острова простягалась рівнина, у середині цієї рівнини, приблизно в п’ятдесяти стадіях від моря, стояла гора, скрізь невисока. На той горі жив один із мужів, з самого початку створеного там на світ землею, по імені Евенор, і з ним жінка Левкиппа; їх єдина донька звалась Клейто. Коли дівчинка дозріла до заміжнього віку, Посейдон зближується з нею; ту гору, на якій вона мешкала, він кріпить, по колу окремо від острова огородивши водними і земляними кільцями (земляних було два, а водяних – три) все більшого діаметра, окресливши як циркулем із середини острова та на рівній відстані від наступного».
2. Антична міфологія. Найдавніші уявлення. ▫
▪ В давньогрецьких міфах Острови блаженних (Елізіум, Елізій) – країна на крайньому заході, де знаходять вічний притулок люди, які отримали безсмертя від богів, або ті з смертних, чиє життя судді загробного світу (Мінос, Еак і Радамант) визнали праведним і благочестивим. В деяких варіантах міфу про долю, на Островах блаженних отримують ті душі, які вже тричі пройшли земне втілення.
Правителем Островів блаженних є бог Крон. Тут панує вічна весна. Душі праведників гуляють по Єлисейських полях – прекрасному лузі нев’янучий квітів, оточеному казково красивим лісом, проводять час у бесідах і насолоджуються вічним життям. Тут перебувають багато знаменитих героів грецьких міфів, які отримали безсмертя (напр. Діомед Тідід, Телегонія, Пенелопа) або перенесені сюди після смерті (Ахілл, Менелай, Медея і ін), і навіть звільнені з Тартар титани. ▪ Розвиток образу в елліністичну і римську епоху.
▫ Плутарх в трактаті «Про видимому лику Місяця» і життєписі Сортирай пише про міфічний острові Огігія, де, «згідно легендарним розповідями варварів, Юпітер тримає в полоні Сатурна».
▫ Юпітер – ототожнювали із Зевсом, а також він тотожний Перуну.
▫ Сатурн – його ототожнювали з Кроносом (Хроносом), а також він тотожний
Числобогу.
▫ З ім’ям Сатурна було пов’язане уявлення про Золотий вік: «Там зрідка випадають слабкі дощі, постійно дмуть м’які і вологі вітри; на цих островах не тільки можна сіяти і садити на добрій і гладкої землі – ні, народ там, не обтяжуючи себе ні працями, ні клопотами, в достатку збирає солодкі плоди, які ростуть самі по собі. Повітря на островах животворить завдяки м’якості клімату і відсутності різкої різниці між порами року, бо північні і східні вихори, народжені в наших межах, через дальності відстані слабшають, розсіюються на безкрайніх просторах і втрачають міць, а дмуть з моря південні і західні вітри зрідка приносять слабкий дощ, частіше ж їх вологе і прохолодне дихання тільки пом’якшує спеку і живить землю. Недарма навіть серед варварів зміцнилося тверде переконання, що там – Єлисейські поля і житло блаженних, оспіване Гомером». Практично на всі 100 %, це кліматичні умови Криму.
Пізніша європейська, у тому числі окультна традиція нерідко ототожнювала з «Островами блаженних» острів Туле.
3. Кельтська міфологія. Кельтська міфологія традиційно поміщає потойбічний світ саме посеред океану, океаном звали Понтійське озеро, а також і річку Дніпро.
▪ На заході розташовувалися острова блаженних, «числом тричі п’ятдесят» (сага «Плавання Брана, сина Феба»). Відомо безліч назв цих островів: Велика земля, Земля життя та ін.. Тут зупинився час, панує достаток і молодість. За однією з традицій, правителем цього західного світу був Трен (Крон). Валлійська міфологічна система також поміщає «інший світ» на островах.
▪ Шлях на острів вказують дельфін і тілець. У переказах бриттів Авалон, «острів плодів, який ще іменують щасливим», не знає горя і страждання, служить місцем перебування безсмертних героїв і чарівників. Чудові яблука, які ростуть на острові, дарують безсмертя.
▪ Ірландські міфи описують таємничий Сід, «Інший світ», який теж зображений як далекий острів серед виблискуючих хвиль моря.
4. Середньовічна арабська географія. В працях деяких арабських географів кінця IX – першої половини XII століття (ал-Баттані, ал-Біруні, ал-Ідрісі) говориться про Щасливі острови («Джаза’іру ас-Суад») або Вічні острови («Джаза’іру-л- Халідат»).
5. Російська міфологія. Згідно свідченням новгородського архієпископа Василя Каліки, рай бачили новгородці на чолі з Мойславом, що йшли на трьох човнах.
Буря занесла їх до острова, де на високій горі виднівся нерукотворний лазуровий Деісус. Через гори чулося чудовий спів, і небо там стулялося із землею. Архієпископ зі слів мореплавців записав, що це:
«Місце високо зело, яко бити третие і чясті до неба (знаходиться дуже високо), яко же споведавшеі глаголють. Усілякими сади запашними насажден’ від Бога. Ні с’врьшене убо є нетленьн’, нижче паки всіляко тленьн’. Нь посеред попелиці нетління с’творен’. Яко бити прііспл’нену плоди, і цвьтящу. Квіти і зелена, і зрелаа овочі імущих вийму с’нівающаа бо дереви і с’вершенние плоди на землю падающе, порох благовонна бивають. А не тлею смр’дать яко же мірстіі садів, се ж биваеть від многаго ізрядьства та освячення іже повсякчас знаходять тамо благодаті. Тим же проходячи посред іже того повеленниі напааті вийму океан ріка, ісходяща від нього, і на чотири початку разделяющіся».
Про сакральний характер цього простору говорить і те, що час тут не рухається: «… Сущи іже нині в раї під плоть снедають плода райського і не старіють».
Райські околиці теж дивують. Недалеко від них б’ють джерела безсмертя і живуть песьеглавци. Уявлення про «острови блаженних» у традиційній російській культурі також пов’язане з переказом про острів Буян. Острів Буян, як і Едем, місце зустрічі землі та неба. Там перебуває не тільки загадковий камінь Алатир, але і сили небесні зі святими. Як і в Едемі, на острові Буяні знаходиться сакральний центр світу – світове дерево (дуб) або камінь Алатир.
6. Китайська міфологія. У китайських переказах існує образ трьох священних островів-гір, що служили обителлю небожителів.
Усього, за даоським віруваннями, налічується 36 небесних печер і 72 щасливі країни, які розглядаються як райська обитель.
«Історичні записи» Сіма Цяня розповідають, що: «У морі-океані стоять три святі скелі. Звуться вони Пенлай, Фанчжан і Інчжоу. Живуть там безсмертні-Сяни».
7. Японська міфологія. В японських казках є сюжет про Острів вічної юності, котрий знаходиться за багато днів путі, «в країні невідомих чужинців». На ньому, як і в новгородських свідченнях, знаходиться мирове древо.
Острів в різний час відвідують придворний лікар китайського імператора Іо-фуку і японський мудрець Вазобіове, який, оселившись на Острові вічної юності, «не помічав плину часу, тому що час проходить непомітно, коли народження і смерть не обмежують його».
8. Індійська міфологія. В індійських текстах Упанішади розповідається про первину землю, що провалилась в надра Патали під тягарем гір, лісів, людей і тварин.
Вішна в образі вепра спустився в Паталу і зачепивши кликом, витяг з під води та затвердив землю посеред океану так, щоб вона вже ніколи не провалилась. Висновок: давня земля після катаклізму вийшла на поверхню, але катаклізм її спустошив та перетворив на пустелю.
9. Єгипетська міфологія. У давніх єгиптян розповідається про святий острів, що як первозданна земля створений по серед океану Нун, на якому виникає «яйце творіння» – універсальний символ всесвіту. Він зветься, також як і в Месопотамії: «чиста», «непорочна», «світла» країна, «країна живих».
В «Тестах Будівельників» острів є батьківщиною «перш створених» і місцем з якого почалось творіння світу, а також місцем перших палаців Богів.
Цивілізація острову після боротьби з міфічною змією занурена в води Нун, але потому з’явилась знов, вже як «обитель духів». Острів був першим некрополем, де був захоронень бог Осіріс.
10. Африканська міфологія. У північно африканських берберів є легенда про державу Аттала, яка занурилась в океан. Подібні перекази є і в інших місцинах Африки. В них розповідається про давні землі – Аталана, Атарна, Атлатіоа.
11. Фінікійська міфологія. У фінікійців є переказ про таємну землю-острів, який вони називали Антіллой.
12. В міфологічних описах островів різними народами можна знайти схожі прикмети:
▪ джерела; ▪ високі гори; ▪ небесні печери, місце зустрічі землі та неба; ▪ острів знаходиться серед великого водного простору; ▪ місце первинного створення миру та божественного світу ладу; ▪ знаходження там сакрального центра світу (дуба), або каміння Алатир; ▪ місце проживання небесних сил і святих; проживання людини, що врятувалася від потопу (Евенора, Ут-Напіштіма); ▪ руйнація або занурення у води океану, та появлення знову, але вже як місце «обителі духів».
Всі наведені описи різних народів можна звести до одного місця на землі – Криму!
Скелі Тишлар – Кримський Стоунхендж
Скелі Тишлар «зуби» крим.тат., також «Сім ченців», «Цукрові Голівки», «Храм Сонця», «Місце Сили» – дивовижне скельне утворення з гігантських кам’яних конусів, що утворюють коло, і скелею пірамідою в середині, яке з висоти схоже на величезну параболічну антену.
Храм Сонця, або камінь Алатир, знаходиться недалеко від бухти Ласпі.
Добре видно, що невистачте двох каменів.
Залишки циклопічних споруд
Піраміди в Криму.
«Сонячні піраміди» у Сонячній Долині, Південний Крим.
Кримський Сфінкс.
Стаття «Атлантида в Криму».
Знайдені докази існування внутрішнього моря.
▪ Це залізні кільця які кріпилися на багатьох внутрішніх кримських скелях, та слугували місцем для причалу кораблів. Кільця розташовані на неймовірній висоті. Відомості про ці кільця збереглись в багатьох туристичних путівниках, які надруковані на початку минулого століття, та згадувані багатьма авторитетними мандрівниками того часу.
▪ Розмиті внутрішні скелі Кримських гір, та залишки морських молюсків
на неймовірній висоті.
